Роздивляючись повагом часу квантовані шмати,

Мов ті кадри з довічно німого, глухого, сліпого кіно,

Починаючи зайві думки із полиць прибирати,

Що бентежили мене насправді занадто давно,

Я помітив раптово ту силу, що рухає нами,

Що підтримує нас, коли йти вже немає снаги,

Що у надрах свідомості може ховатись роками,

Але вчасно з'являється промінь, що б'є навкруги.

Народилися ми у сорочці відразу з Гаваїв

Чи у темному, майже чернечому моновбранні —

Прийде час і та сила про себе ще нам нагадає,

Ще покотиться світ у наш бік на догоду тобі та мені.

Ти є опір та струм, ти від Тесли та від Фарадея,

Та мені все одно, до якої полярності кинути свої дроти:

Чи ти той, чиє тіло розписане разом з душею,

Чи ти та, кому прощення в надрах свідомості вже не знайти.

// 12.10.2021

=> На головну